— Раніше я вірив у долю. Коли я ходив до булочної і помічав у черзі гарну дівчину, яка читала мій улюблений роман або насвистувала пісеньку, яку я вже тиждень не міг викинути з голови, я думав:«Ух ти, а що коли вона моя друга половинка?» А тепер я думаю: "Ну ось, зараза забере останній бублик". Я перестав вірити. Мені здається, з кожним днем ​​я вірю дедалі менше. І це сумно. Як мені бути, Щербацьки?
— Ну, ти ж Тед Мосбі. Почни вірити наново.
- У що? У долю?
— У тяжіння. Якщо є тяжіння, залишається зробити лише одне.
- І що ж?
— Вірити у випадок. Однак випадок ще той стервець.

Робін, я, звичайно, поважаю твою допомогу, але є причина, через яку твоє ім'я  — Робін, а не Бетмен.

Іноді заходиш туди, де ніколи не був, але відчуваєш, що ти знаходишся саме там, де маєш бути.

... іноді, навіть якщо ти знаєш, чим це все закінчиться, це не означає, що ти не можеш насолодитися всім цим.

Іноді наші найкращі рішення позбавлені будь-якого сенсу.

Люди виправдовують очікування, якщо у них вірити.

Усім нам властиво приймати дурні рішення, але час — кумедна штука, а іноді й трохи чарівна: якесь дурне рішення з часом може перетворитися на щось зовсім інше.

- По-перше, збрей козлячу борідку, вона  не йде до твого костюма!
— Ееєє… У мене немає  костюма…
— І це по-друге, купи костюм!

Але ми не друзі! Ми двоє людей, які прикидаються друзями тому, що було б незручно не бути ними.

Так у коханні і немає сенсу. Немає  логічного пояснення тому, чому люди люблять один одного, любов безглузда. Але ми повинні любити, інакше кохання загине, і ми будемо самотні, і тоді людство зникне. Кохання - це найкраще, що у нас є! Це жахливо банально, але це правда … і не потрібно шукати сенсу там, де його бути не повинно.