— Тату, ніхто нікому нічого не винен.
— Правильно. Кожен себе від обов'язку перед іншими звільнив. Кожен сам визначає собі свій обов'язок, його природу і міру.
— Ну і відмінно. Тепер свобода, тато. Немає  більше рабства обов'язку.
– Та не рабство це було, а нитки спільності. Тільки носити їх було так само важко, як зимовий одяг улітку. Звільнивши себе від обов'язку перед іншими, людина опинився без підтримки інших членів соціуму. Він виявився нікому не потрібен. Ось вона, справжня природа принципу«ніхто нікому нічого не винен» – влада самотності. Ніхто… нікому… не—ін—те—ре—сен! Не потрібен!

Просто сестра – це така зараза, яку начебто і любиш найбільше, але й вибешує вона  чомусь жахливо!

— Ну що, спробуємо торт? - Запропонував Теодор, коли всі осушили келихи. Тортик був на його совісті, і, згадуючи процес приготування, пілот злегка нервував. — Сподіватимемося, що він їстівний. Тому що ми взагалі збиралися спекти«Тріумф Дарта Вейдера», але завдяки декому…
— Я чесно попередив, що не вмію готувати! — відбивався Ден, чия авангардна методика відокремлення жовтків від білків справила на Теда незабутнє враження.
— Але ти не казав, що тебе, мабуть, взагалі ніколи на кухню не пускали!
— Пускали, — гідно заперечив рудий. — Посуд мити.