— До речі, а з жінками — те саме. Ось поки ти її домагаєшся — вона чудова. А ось ви вже живете разом, вона вранці йде на роботу, цілує тебе і каже: "Ти мій неголений" або навіть так: "Ти мій заспаний чебурашка", не-не... "Чебура-а-фка". І наче ось це так мило, але так гидко.
- Так, і те, що заспаний, неголений, чебурашка - це натяжка.
— Не, Леш, це«натя-я-фка».
— Ні, я сам«Війну та мир» не до кінця прочитав. Але ж є якісь речі. Висоцький, Окуджава. Вона «Бережись автомобіля» не дивилася. Знаєш, як вона пише«загалом»? "Взагалі" - одне слово. Або так —«загалом». І теж одне. Добре, хоч не пише«взагалі». Бо деякі... Я їй кажу:«Ну невже складно запам'ятати? В загальному. Ну, що тут складного». А вона мені:«Ну ти ж зрозумів, що я мала на увазі. Яка різниця?».
— Слухай, а ти справді старий занудний дурень у свої 19 років.
Паш, обіцяли скоро. Але ж це«швидка», тож як приїдуть.
Мені подобається іноді, на людях, прикидатися пристойною людиною.
— Тому в нього принцип —«Не позичати близьких друзів».
— Тобто, виходить, незнайомій людині він би дав.
- Ну, Слав.
- Що Слав? Виходить, що він з тобою так давно і близько дружить, що аж не дасть. Тобто так тебе любить, що пішов ти нахер.
А ось взяти питання«Навіщо?». Коли я говорю їй:«Поїхали до мене», — а вона мені:«Навіщо?», — ось поясни, що я маю відповідати? Адже в мене вдома боулінг, не кінотеатр. Якщо скажу:«Займемося раз-два любов'ю, мені точно буде добре, тобі може, а далі ти можеш залишитися, але краще, щоб поїхала». Вона ж точно не поїде, хоч чудово розуміє, що ми їдемо саме за цим. І я говорю:«Поїхали до мене, у мене чудова колекція лютневої музики XVI століття». І ось ця відповідь її повністю влаштовує.
- Господи, ось що з обличчям, що з обличчям?
— Тончик накидала б і все!
— До чого тут тончик? Висипатись треба! А ти знаєш, скільки я лягаю? А ти геть у Славки спитай!
- Що?
- Молодець!
- Саню, але ти одного не знаєш. Як буде українською Угорщина?
- Як?! Знаю, Угорщина.
— Нії, Сашко, Венгрия!
— А як там живуть?
— Де в Україні чи в Угорщині?
- В Угорщині!
— Ні, але ж я чув, що є такі пари, які домовилися говорити правду, якщо в них на боці щось сталося.
— Уявляю таких, що домовилися.
- Скажи чесно, ти мені колись зраджував?
— Так, ось позавчора з секретаркою.
— І вона йому в ту ж мить фігак світильником по голові. А він такий лежить весь в уламках:«Ти че, ми ж домовлялися». Ну тут і з'ясовується, що, по-перше, вони не домовлялися, що після цієї правди вона не б'є його світильником по голові, а, по-друге, це питання задається з однією метою почути відповідь« НІ», і не важливо, правда это или нет.