Убитий бурею фатальний,
У порох дуб лежить, перунами розбитий,
З ним гнучкий плющ, його обвитий,
О дружба, це образ твій!

Заблуканому мандрівнику
Огонек, вдалині мерехтить,
Повертає сили колишні,
Лить відраду в душу пристрасну...
Так чи не так, мій любий друже,
Ми всі тут тільки мандрівники.

Найкраще, що я можу зробити у своїй сумній сільській глушині, — це ні про що не думати.