Поети давнини на відміну від сучасних рідко створювали більше дюжини віршів протягом свого довгого життя. Воно й зрозуміло: всі вони були відмінними магами і не любили витрачати себе на дрібниці. Тому за кожним поетичним твором тих часів неодмінно ховається цілий Всесвіт, наповнений чудесами — нерідко небезпечними для того, хто необережно розбудить рядки, що задрімали.

-«Змагання»?! І що це виражається?
— Ну, насправді кожен бажаючий просто читає свої нові вірші. А так звані змагання відбудуться пізніше, коли всі нап'ються і почнуть бити один одному морду. Це закономірно: на певній стадії сп'яніння талановитим людям зазвичай буває нелегко дійти порозуміння.

Ритуали потрібні лише для того, щоб лякати новачків… Ну, скажемо так: створювати у них особливий настрій.

Дозволю собі помітити, що мати важку вдачу і погану репутацію надзвичайно зручно. Люди щиро вдячні тобі вже за те, що ти не витираєш про них ноги. Ну а будь-який стриманий прояв дружелюбності і зовсім творить чудеса.

Нема на світі неможливих речей. Бувають лише речі неможливі особисто тобі – причому тимчасово неможливі, якщо правильно ставитися до них.

Є чимало речей, зрозуміти які неможливо, але при цьому цілком можна мати з ними справу, якщо вміючи.

Спочатку будь-яка практика дається легко і приносить приголомшливі результати, реальні проблеми починаються згодом. Потрібні великі зусилля, щоб їх подолати і досягти результатів, хоч трохи подібних до початкових. Виходить, що перші успіхи даються нам ніби в борг, щоб зацікавити і роздратувати. Більш виразних пояснень цього механізму в мене немає.

Я засоромився і дав собі слово більше ніколи не видавати бажане за дійсне, але не врахував, що в мене навряд чи вистачить мудрості відрізнити одне від одного.

Якісь речі можуть бути прекрасні незалежно від того, потрібні вони особисто мені чи ні.