— Ти спливаєш кров'ю, Дін.
— Де батько?
— Він тут, він тут.
— Займися їм.
— Дін...
— Займися їм!

- Як плече?
- Розкішно!

— А ти чого так збудився?
- Стріптизерки, Семі, стриптизерки. У справі замішані дівчатка зі стриптизу, нарешті!

— Ну і яке творіння преться від дів і золота?
- Пі Дідді?
- Ну треба ж.
- Що?
— Я рік був небіжчиком, повернувся, а твої жарти смішнішими не стали.
- Заткнися. Я дотепний.

— Не надто жваве місто? - Запитав Дін.
- НЕ занадто. Якщо, звичайно, не вважати пожвавленням гру в лото в церкві по п'ятницях та телицю, яка бродить Головною вулицею.
— І говорячи«телиця», ви маєте на увазі корову, — хмикнув Сем. — А не дівчат, що крутяться біля акторів та політиків.
— Або акторів, які вдарилися в політику, — підхопила Джулієт. - Ні, телички тут справжнісінькі, так що дивіться під ноги, коли будете шукати пристойний номер.

— Чи можна я її вб'ю?
- Не на людях.

Я тут подумав... скільки ж нечисті існує лише тому, що люди вірять у неї?

— Ти співаєш«Металіку»?
— Це мене заспокоює.

— Навіщо тобі стільки цигарок? Ти ж не куриш!
— Жартуєш? Це тутешня валюта!

— Сем, я не менше за тебе хочу розрахуватися з Гадріелем. Але твоє життя дорожче. Знаєш, перебування людиною змінило моє ставлення не лише до їжі. Воно змінило моє ставлення до тебе. У сенсі тепер я розумію твої переживання.
- Це ти про що?
— Єдина людина, яка лажала ще частіше і крутіше, ніж ти... це я. І тепер я знаю, як це відчувати провину. Знаю, як це... Тепер мені відомо, як це шкодувати, Сем.