Взагалі неприємно жити в кінці століття... Коли їдеш на дачу до друзів у приміському поїзді і хлопчаки, що сидять поруч, розмовляють про своє, перебиваючи один одного, цитуючи статті з журналу« Техніка молоді» або« Наука і життя» або ще щось, я не тільки не можу зрозуміти, схопити думку, я деякі слова навіть вимовити не зможу. Тоді мені хочеться закричати:«Почекайте! Візьміть мене з собою! — і схопитись хоч на підніжку останнього вагона поїзда, що йде з ними в ХХІ століття.

Російська мова! Як я люблю тебе. Яке щастя вміти говорити правильно по-російськи, читати і слухати, як гарна російська мова! Зараз багато хто говорить неправильно, недбало — це безглуздо і аморально.

Для мене слово«сад» означає все найкраще у світі. Всі мої думки, прагнення, мрії про будинок, про щастя – у цьому слові.

Зиму я люблю тільки в березні, коли знаю, що вона скінчилася.

У акторів буває такий період, коли потрібна чиясь допомога, щоб піднятися ще хоч на маленьку сходинку. Самому з цим не впоратися.

У мене навіть складається враження, що як треба виховувати дітей, знають усі, крім їхніх батьків. Хтось сказав, що педагогіка це наука про те, як виховувати чужих дітей.

Якщо вас убивають у четвертому акті, то не можна виходити у першому вже з убитим виглядом.

Цікаво: деякі люди, освоюючи новітню техніку, майже фантастичну, набуваючи нових сучасних професій, довго залишаються до дивності неінтелігентними.