- Мені тут наснився дивний сон, поки я летів...
- Дай вгадаю, ти був пряжкою на ремені безпеки. Ні  , я знаю, ти був лопатою в одному з вентиляторів у салоні, яку я ніколи не могла відключити.
— Ні, ні  ... Я був я, а ти була ти. Стояла як зараз, у цій кімнаті, ідеальна. І я обійняв тебе по-чоловічому і природно... Ось так. І я сказав: "Рози Данн, ти підеш зі мною на танці?"
— Краще пізно, ніж ніколи.

Алексе, ти ж кардіолог, ти знаєш все про людські серця. Скажи мені, що робити, коли серце людини розбите? Невже це не лікується?

Іноді через те, що ти мій найкращий друг, мені здається, що ти нормальний, такий самий як я. А потім ти викинеш щось таке, що нагадує – ти чоловік.

Не можна звинувачувати людину за те, що вона намагається по можливості здійснити свої мрії.

Шкода, що в тебе останнім часом все так лайно, життя любить періодично мачати нас головою в цю субстанцію, напевно, для того, щоб ми не розслаблялися. І якраз у той момент, коли здається, що сил більше немає, все змінюється.

Ми вперто відгороджувалися від усіх, доки не залишилися вдвох. Втім, ти, напевно, не замислювався над цим, адже ти ніколи не був у такому становищі, як я. Ти ніколи не був сам. У тебе завжди була я. Я завжди був ти. А зараз у тебе є Бетані, а я не маю  нікого.

Вибач за банальність, але єдине, у чому може бути впевнена людина, це в тому, що він помре.

— Дихай, Розі.
— Саме від цього всі біди. Якби я не дихала, було б легше.