... хто одинокий, той не буде покинутий.

Вічними і незмінними залишаються слова кохання, але як строката і різноманітна шкала лайок! (Наскільки одноманітні і стерті вирази любові і як, навпаки, багата палітра лайок!)

Я не хочу жодних дітей та жодної дружини, крім тебе. Ти моя дитина та моя дружина.

Одягався я повільно. Це дозволяло мені відчути неділю.

Я, наприклад, дуже люблю, коли у неділю йде дощ. Якось більше відчуваєш затишок.

Світ не божевільний. Тільки люди.

Творчий початок завжди ховається під непоказною оболонкою.

Важливе, значне не може заспокоїти нас... Втішає завжди дрібниця, дрібниця...

Дівчина сиділа мовчки поряд зі мною; світло і тіні, що проникали крізь скло, ковзали по її обличчю. Іноді я глянув на неї; я знову згадав вечір, коли вперше побачив її. Обличчя її стало серйознішим, воно здавалося мені чужішим, ніж за вечерею, але дуже гарним; це обличчя ще тоді вразило мене і не давало більше спокою. Було в ньому щось від таємничої тиші, яка властива природі – деревам, хмарам, тваринам, а іноді й жінці.

— А взагалі ж увечері хочеться, щоб хтось був поруч, правда?
— Увечері, так... Коли настає темрява... Дивна річ.