- Ви розумієте слова?
— Я вас любив.. — романс на вірші Пушкіна.
- Ви знаєте російську?
- Так, наскільки мене навчив Морозов. Головним чином лайки. У цьому сенсі російська — просто видатна мова.

Дивно, як багато думає людина, коли вона в дорозі. І як мало, коли вернувся.

Від маленької порожньої кімнати віяло безнадійністю, тугою та листопадом.

«Чому?» - Це питання про яке досі розбивалася вся логіка, вся філософія, вся наука.

Щастя навколо - скільки завгодно. Тільки нагинайся та підбирай.

— Ви не любите говорити про себе, чи не так?
- Я навіть думати не люблю про себе.

Хіба може бути любов досконалою, якщо щоночі, ледь заснув, я втрачаю тебе?

Людина не підозрює, як багато вона здатна забути. Це і велике благо і страшне зло.

Спокій, камін, книги, тиша... Насамперед у цьому бачили одне міщанство. Тепер це мрії про втрачений рай.

І любов наша збережеться чистою, як полум'я... Вона  не перетвориться на кухонне вогнище, на якому варять капусту до сімейного обіду.