Ранок вечора мудріший. Звучить безглуздо і затаскано, але це так.

...хто нічого не чекає, ніколи не буде розчарований. Ось гарне правило життя. Тоді все, що потім прийде, здасться вам приємною несподіванкою.

Той, хто загрожує вбити, ніколи не вб'є.

Тебе тримає саме кохання, а не людина, яка випадково носить її ім'я. Ти засліплений грою уяви, хіба можеш ти судити та оцінювати? Кохання не знає ні міри, ні ціни.

Ніде ніщо не чекає на людину. Завжди треба самому приносити із собою все.
(Та ніде ніхто і ніщо на нас не чекає Так все життя тільки себе з собою і тягаєш.)

Монолог співрозмовника найкраще вдається перервати з допомогою абсолютно безглуздого питання.

Ми разом, чи надовго, чи нема  — хто знає? Ми разом, і цього достатньо. Навіщо нам усілякі церемонії?

Стерва чи свята. Зрештою, яка різниця? Важливо, як ми до цього ставимося.

Кохання — не торгаш, який прагне отримати відсотки з капіталу. А для фантазії достатньо кілька цвяхів, щоб розвісити на них свої покривала. І їй не важливо, які це цвяхи — золоті, залізні, навіть іржаві… Де їй судилося, там вона й заплутається. Будь-який кущ — терновий чи рожевий — перетворюється на диво з«Тисячі й однієї ночі», якщо накинути на нього покривало, зіткане з місячного світла та оброблене перламутром.

Кохання - це коли хочеш з кимось зістаритися.