Вночі зателефонувала Ірина Сергіївна. Перервала сон, у якому розмовляв із Сократом про користь ритуалу у роботі торговця м'ясом над ринком. Я стверджував, що можна не помічати свинячих голів та запаху крові, та виношувати філософську думку. Він сміявся з моєї наївності. І переконував не віддаватись у рабство звіриному цеху. Хіба не ллється там, як на ристалищах, кров та піт? Ні, усміхався я, це не битва. Це ритуал язичницького жертвопринесення. Я жрець, а чи не раб. Я розрубую і ріжу сакральний продукт, а не розчленовую трупи тварин. Граю в жертвопринесення, відточую ритуал, як Спіноза збільшувальне скло. Але моє серце залишається не зворушеним. Кровчужого ритуалу не стосується мого розуму. А халат? Що ж. Халат віддам у прання. Або скину його, як змії скидають стару шкіру.
— Не лукав сам із собою, — відповів Сократ. — Клянуся собакою, ти не зможеш захистити свій внутрішній світ від ринкового смороду. Ти надто слабкий для цього. Занадто ранимо, хоч і не поет. М'ясний цех не тобі. Іди до церкви і напросись тимчасово сторожем. Це твоє.
- В церкву? Хм. Сторожем? Але там не можна шліфувати лінзи. Неможливо відточувати ритуал там, де Христос вигнав бичем торговців. У церкві не можна бути робітником. Можна лише служити. А я не готовий. Клянусь собакою, Сократе, я не готовий. Якщо хочеш житиу волі, навчися служити. У мене мало терпіння, Сократе. Багато ледарства і мало терпіння. Можливо, я візьмуся до редакції тексту п'єси. І на цьому зароблю. Я подумаю.
І тут пролунав дзвінок Ірини. Сон виявився в руку.
Тривожним голосом вона  сказала:
— З донькою проблема. Замкнулась у ванній, ридає. Увечері прийшла п'яна. Я заявила, що я неправильно її виховала. Сказала, що я забрала у неї можливість бути щасливою. Що вона ніколи не буде щасливою, бо я не навчила її щастя. Як це чути матері?
— Чому це все? Накопичилося? Чи реакція на подію?
- І реакція, і накопичилося. Якийсь режисеркинув її. Сказав їй, що вона молода. І її треба усьому вчити. А чому?
- Чому? Ох, ця Мельпомена. Гадаю, не театральному мистецтву. Де вона зараз? У ванні?
- Так. Затихла. Я хвилююсь. Не зробила б із собою щось. Дурненька.
Я підвівся з ліжка і підійшов до ноутбука. Відкрив електронну пошту, знайшов файл із текстом п'єси«Самовбивці».
— Що там у її п'єсі? - спитав я. - Не встиг прочитати. Що там із героїнею?
— Розкриває вени, — голосом відповіла Ірина Сергіївна. - Що робити? Ламати двері?
- Ломай. Я сиджу на телефоні.
.....
Люди закохалися в акторство. Ліцедії - зачиначі мод. Ліцедії - будинки на піску. Відкрий стрічку новин і упрєшся очима в каламуту і лушпиння, яке називається життям...
(Психологіня і психопат)