Я, мабуть, піду. Бо знаєте... хочу бути подалі звідси.

— Ах ти сучий син!
- Що?
— Нічого, нічого…
— Ні, в чому справа?
— Я зустрічалася з цим хлопцем колись... Поки він не зрадив мені з моєю подругою Гретхен, яка там з ним же й сидить зараз.
— Жартуєш.
— Блін, вона  схоже на все ще й сильно схудла!
— Розумію, що це не просто, але не дозволяй їм зіпсувати вечір.
- Так, ти маєш рацію. Можливо, вона  худне, бо вмирає.

— У космосі нічого не можна підняти вгору. У космосі немає  поняття«нагору».
— Ах, а куди ж щодня піднімається сонце?
— Проти такої вуличної мудрості ну як попреш.

М'яке кошеня, тепле кошеня.
Маленька пухнаста кулька.
Спляче кошеня, щасливе кошеня.
Мур мур мур. (Теплий, пухнастий
кошеня спить.
Згорнувся в клубочок
і бурчить.)

- Не знала, що ти граєш на віолончелі.
— Так, мої батьки, мабуть, подумали, що назвати мене Леонардом і перевести в клас для обдарованих дітей буде недостатньо, щоб мене били в школі. ( — А я й не знала, що ти граєш на віолончелі.
— Так, мої батьки вирішили, що мало мене в дитинстві били за ім'я«Леонард» та навчання у спецшколі.)

- Чому ти плачеш?
— Бо я дурниця!
- Це не привід, щоб плакати. Ось я, наприклад, плачу тому, що мене оточать дурні люди. Це мене засмучує.