- Ти любиш мене?
— Я почуваюся містом, яке двадцять років простояв в облозі. Раптом ворота відчиняються, і жителі вибігають на волю. Дихають повітрям, гуляють полями і збирають польові квіти. Я відчуваю полегшення.

Життя не ділиться на дрібниці та важливі речі. У житті все одно важливо.

Коли вмирає серце, це найстрашніша смерть.

Боги щедро обдарували мене. У мене був високий дар, славне ім'я, гідне становище в суспільстві, блискучий, зухвалий розум; я робив мистецтво філософією, і філософію мистецтвом; я змінював світогляд людей та всі фарби світу; що був я не казав, що б не робив — усе шокувало людей на подив; я взяв драму — саму безособову з форм, відомих у мистецтві, і перетворив її на такий самий глибоко особистий спосіб вираження, як ліричний вірш, я одночасно розширив сферу дії драми і збагатив її новим тлумаченням; все, до чого б я не торкався, — будь то драма, роман, віршічи вірш у прозі, дотепний чи фантастичний діалог, все осявало невідомої доти красою; я зробив законним надбанням самої істини рівною мірою істинне і хибне і показав, що хибне чи істинне — не більше ніж обличчя, породжені нашим розумом. Я ставився до Мистецтву, як до вищої реальності, а до життя як до різновиду вигадки; я пробудив уяву мого віку так, що він і мене оточив міфами та легендами; всі філософські системи я умів втілити в одній фразі і все, що існує, — в епіграмі.

Якщо в мені ще немає досконалості, немає  цілісності, ти все ж таки можеш ще багато чого в мене навчитися. Ти прийшов до мене, щоб дізнатися про насолоду життя і насолоду мистецтва. Можливо, я обраний, щоб навчити тебе тому, що набагато прекрасніше — сенсу страждання та краси його. Твій відданий друже, Оскар Уайльд.