— Хіба ви не знаєте, що ви для мене все життя ; але спокою я не знаю і не можу дати вам. Усього себе, кохання... так. Я не можу думати про вас та про себе окремо. Ви й я для мене одне. І я не бачу попереду спокою ні для себе, ні для вас. Я бачу можливість відчаю, нещастя... чи бачу можливість щастя, якого щастя!... Хіба воно не можливе? - додав він одними губами; та вона чула.

Він сердився на всіх за втручання саме тому, що відчував у душі, що вони, ці всі, мали рацію.