Я боюся так давно, що втомилася боятися.

Шкода, але я занадто зайнята людина, щоб плекати ваші приховані комплекси.

— Щойно дочекавшись закінчення грози, я сів на реактивний диван і полетів до Леопольда Гроттера.
- Ви полетіли на реактивному дивані?
Чорноморів зніяковів. Втім, не можна сказати, щоб дуже.
— Так, я розумію, що ти хочеш сказати: хтось із учнів, особливо з темних, міг мене побачити і підняти на сміх. Ще б пак: академік, лауреат премії Чарівних Підтяжок, глава легендарного Тібідохса летить на драному дивані з обскубаними курячими крильцями... Дивани, з якого стирчать мідні пружини... Було вже пізно, і мене ніхто не бачив... Та й звідки? Хіба хтось став би виглядати у вікно, почувши лише невеликий гуркіт... М-м... Я майже навіть і не врізався у вітраж Залу Двох Стихій, а якщо скло й обсипалося, то від часу... Все-таки йому було сімсот років...
«Кошмар! А я думала, що вітраж розбило блискавкою! – подумала Медузія.
— Спочатку я хотів скористатися килимом-літаком, але вирушати на килимі в таку вогкість було б триньканням: його погризла б моль. І потім, реактивний диван майже в півтора рази швидший... Ну а про чоботи-скороходи я взагалі не говорю. З тих пір, як їх наврочили, точність приземлення у них майже двадцять верст... О, звичайно, я міг би взяти швабру з пропелером або пилосос, що літає, але ви відмінно знаєте, що вони незручні. Під час довгих перельотів на них затікає спина, а відсутністьбагажника заважає захопити з собою навіть найменший вантаж.
Викладачка нежитезнавства тихенько зітхнула. До дивацтв академіка Сарданапала в Тібідохсі давно вже звикли. Він цілком міг, переплутавши епохи, заявитися на заняття в римській тозі або спалахнути помилково чиюсь вушну сірку, переплутавши її з хімічною сіркою. А що вартий той випадок із гостем із Лисої гори, коли академік занурив його у тримісячний сон, прочитавши йому випадково замість вітальної мови заклинання зимової сплячки ховрахів? Але що не кажи, а все ж таки він був найбільшим чарівником після Древніра.

Дурень боїться стороннього зла, а розумний сам себе. І сто хмирів тобі таку свиню не підкладуть, яку сам у собі безплатно виростиш.

— Тієї ночі до мене у вікно головної вежі Тібідохса, де, як ти знаєш, розташована моя алхімічна лабораторія, влетів наскрізь мокрий, тремтячий купідончик у червоних підтяжках... — повідомив Сарданапал.
Його вуса негайно склалися в два серця. Їм подобалося трохи насолити господареві. Приховуючи усмішку, доцент Горгонова облизала губи.
- Купідон? До вас? Але ж купідон — це амур, а амур...
Вуса скривджено збентежилися. Правий спробував навіть клацнути Медузію по носі, але не дістав.
— Мені не треба пояснювати, що таке купідони, — сухо промовив Сарданапал. — Я не сплутаю їх ні з гарпіями, ні з домовиками, ні з членами команди Тібідохса з драконболу. Хай буде тобі відомо, цільйого візиту була далека від романтичної. У наш нудний вік  у коханні все частіше пояснюються телефоном. Стріли амура вже більше нікого не пробивають - шкіра стала боляче товстою, ось бідолахам купідонам і доводиться займатися різницею пошти. Чи мають вони якось заробляти собі на нектар і амброзію?

Отже, панове, я вам заздрю. Попереду маєте цілий навчальний рік. Відмінний шанс привести порожню голову у напівпорожній стан.

Неможливо закопати на шляху людини всі ями, зате можна навчити його вилазити з них.

Я прощаю всіх, але деяких посмертно!

Проблема вибору – найбільша жіноча проблема. Ми так боїмося помилитися, бачимо в кожному рішенні так багато різних«за» та«проти», що вважаємо за краще, щоб вибір робили за нас. Так набагато зручніше. Але це не завжди спрацьовує. Поки дві ввічливі домашні собачки стоять біля кісточки, повиваючи хвостиками і намагаючись визначитися з відчуттями, наскільки вони голодні, щоб їсти нестерильну їжу в неналежному місці, підскакує голодний вуличний барбос – і хвать!... Кісточка дістається йому. Загалом, у будь-якій ситуації ключ до всього – рішучість.