— Ти що це, солоденька, робиш?
— Сестриці, Марфушенько, панчохи в'яжу.
— В'яжеш...
— То ви мені самі наказали...
— В'язати я тобі наказувала, а ось спицями стукати, медовенька, не наказувала. Марфушеньку — душечку розбудиш!
— Невже їй чутно через стінку?
— А як не чути?
— Це ти, кобилице, за день намаєшся, спиш — не прокидаєшся. А Марфушенька — душенька цілий день продрімала, хребта не ламала, тепер вона від самого безшумного шереху прокинутися може!
— Ворушись, старий! Марфушеньку — душа комарики кусають, спати — спочивати заважають.
— Так я ж...
— Тссс...
— Мовчу... мовчу...
В інших старих старі теж дурні, а все ж не такі! Це ж треба, рідну доньку в ліс уволоч, діду Морозу на забаву, голодним вовкам на розправу! Ну як тепер без Настя? Її, бувало, за косу схопиш, на себе позадкуєш і серце разом відійде! А тебе, старого, за що тягати? Бородяня паршива, голівка плешива… Тьху! [ Марфушка сміється, мачуха Настеньки дає їй ляпас ] Ось, через тебе, рідній дочці - по рум'яній щічці!