— Мені здається, Елінор та Едвард захопилися один одним. Було б жорстоко розірвати ці стосунки так швидко. Чому ти похмуріла? Ти не схвалюєш її вибір?
- Не. Едвард дуже милий.
— Міле, але?...
— Але в ньому чогось не дістає. Він надто холодний. А як він учора читав вірші?
— Елінор теж не надто емоційна. Вони підходять одна одній.
— Хіба він може її покохати? Хіба душі достатньо лише ввічливої ​​прихильності? Кохання - це вогонь, це пристрасть! Згадайте Джульєтту, Гвіневру, Елізу...
— Вони не надто добре скінчили.
— Не дуже добре? Як Ви можете так казати! Що може бути краще за смерть заради любові?

Горе, подібне до мого, позбавлене всякої гордості. Мені все одно, хто знатиме, як я нещасна. І нехай хто хоче тріумфує над моїм приниженням.

Не час і невипадок створюють близькість для людей, але лише спільність схильностей.

Цілком справедливо, що захоплення красою пейзажу перетворилося на набір банальних слів. Всі роблять вигляд, ніби розуміють її, і намагаються наслідувати смак і витонченість того, хто першим відкрив суть мальовничості. Мені гидка будь-яка вульгарність висловів, і часом я не висловлюю своїх почуттів, тому що не знаходжу для виливу їхньої гідної мови, а лише побиті, тривіальні порівняння, які давно втратили сенс.

Ах, як легко тим, хто не знає смутку, вмовляти інших заспокоїтись!

Людина, якій нікуди подіти свій час, завжди без найменшого завзяття совісті посягає на чуже.