— Хотів би я знати, навіщо зірки світяться...

— Мабуть, щоб рано чи пізно кожен міг знову відшукати свою.

— Якось я за один день бачив захід сонця сорок тричі!
І трохи згодом ти додав:
— Знаєш... коли дуже сумно, добре подивитися, як заходить сонце...
— Значить, того дня, коли ти бачив сорок три заходи сонця, тобі було дуже сумно?
Але маленький принц не відповів.

Вночі, коли ти дивитимешся на небо, ти побачиш мою зірку, ту, на якій я живу, на якій я сміюся. І ти почуєш, що всі зірки сміються. У тебе будуть зірки, які вміють сміятися!

Даремно ти йдеш зі мною. Тобі боляче на мене дивитися. Тобі здасться, ніби я вмираю, але це неправда.

— Знаєш, чому гарна пустеля? - сказав він.
— Десь у ній ховаються джерела…

— Якщо хочеш, щоб у тебе був друг, приручи мене!
- А що для цього треба робити? — спитав Маленький принц.
- Треба запастися терпінням, - відповів Лис. — Спершу сядь он там, віддалік, на траву. Ось так. Я на тебе скоса поглядатиму, а ти мовчи. Але з кожним днем ​​сідай трохи ближче...

Люди забираються в швидкі поїзди, але вони самі не розуміють, чого вони шукають, тому вони не знають спокою, кидаються то в один бік, а то в інший... І все марно... Очі сліпі. Шукати треба серцем.

— А навіщо тобі володіти зірками?
— Щоб бути багатим.
— А навіщо бути багатим?
— Щоб купувати ще нові зірки, якщо їх хтось відкриє.
«Він міркує майже як п'яниця», — подумав Маленький принц.

Адже я не хотів, щоб тобі було боляче. Ти сам побажав, щоб я приручив тебе.

Ось людина, яку всі стали б зневажати. А тим часом з них усіх він один, на мою думку, не смішний.
Може, тому, що він думає не лише про себе?