... людина, до якої можна прийти в гості серед ночі і отримати не відро киплячої смоли з вікна, а, навпаки, кухоль гарячого вина та ковдру, — це така коштовність, з якою я добровільно не розлучуся. Примусово, втім, теж не розлучуся, битимуся, як лев.
Страшна правда про мене полягає в тому, що я не дуже люблю каву. Проте п'ю його відрами. Справа навіть не в бадьорій дії кофеїну, яка, строго кажучи, потрібна тільки вранці, та й то не завжди. Смак кави заспокоює мене і приміряє з життям, повертає ногам, що вічно норовить піти з—під них твердий ґрунт і надає життю хоч якоїсь подоби сенсу. Словом, я не люблю каву, але коли п'ю її, я майже щасливий, а тільки це важливо.
Я хотів було в якісь повіки вчинити чесно: негативно помотати головою, завищати і вискочити на вулицю, пробивши головою шибку. Але натомість мовчки кивнув. Все як завжди.