— Ну, все готовий?... Я не можу, давай ти!
— Ні-ні, ти вбиваєш, я повертаю.
— Але ж ти лікар!
— А ти демон із пекла!
- Так, Господи Боже! [Б'є себе дефібрилятором]

Якщо ми хочемо зблизитися з навколишнім світом, іноді корисно просто прийняти його і тих, хто оточує нас.

— Чому мене звинувачують у їхніх маленьких грішках? Ніби я шепочу їм на вухо, змушуючи робити те, що в іншому випадку вони вважають поганим:«О! Це диявол мене примусив!». Я ніколи нікого не змушував нічого робити! Ніколи!
— Те, що трапилося з тобою, несправедливо.
- Несправедливо? Це неправомірно! Цілу вічність моє ім'я використовують як ілюстрацію для своєї порочності.

— Ти останнім часом нарікаєш на погані сни. Тобі сниться, що не можеш керувати крилами.
— Ще мені снилося, що я король кентаврів — це ж не означає, що я носитиму підкови.

Бути одному і бути самотнім – це різні речі.

Легко дозволяти зовнішнім факторам визначати нас. Особливо тим, що травмують. Але лише тоді, коли ми дозволяємо це робити.

Вразливим бути страшно.

Дружба – штука двостороння.