— Чоловік, афроамериканець, від 20 до 39, причини смерті поки не знаю...
— Я не фахівець, але, на мою думку, вогонь.

— Зараз мене більше турбує безпечна дистанція між нами.
- Чому?
— Тому що ми їдемо до церкви, і ти знову богохульствутимеш.
— Ти боїшся, що коли Бог  вразить мене, торкнеться й тебе?

Вигороджуючи когось постійно, ти їм завдаєш шкоди. Ти позбавляєш їхньої можливості допомогти собі.

— Вік  лицарства був іррацональний: лицарі, пані... Слава Богу, потім була Реформація та Просвітництво, а потім уже і Новий Час. Бачиш? Ти розумієш про що я?
- Не зовсім. Я тобі ось що скажу: по-моєму, ідея лицарства була не така вже й погана — відчиняти двері машини, вбивати драконів... малювати серця...
— Ти знову п'єш вікодін?
- Так, трохи.

— Треба припинити спілкуватися з геніями, бо я виглядаю страшенно безглуздо.
- Що? Не хвилюйся через це.
-?!
— Я давно зрозуміла, наскільки ти дурний.
-...
- Те, що я сказала... - правда, але це... прозвучало невірно.
- Угу?
— Я мала сказати, що мене не хвилює, наскільки ти дурний.
-...
- Знову не те?

— Якщо доведеться стріляти, куди краще цілитися?
— Тільки не в мене.

— Ну, чому люди ненавидять проводити Різдво на самоті?
— Тому що це означає, що їх ніхто не любить.

— Руки нагору — ФБР!
— Зброя на землю — поліція США!
— Судмедексперт... Тож немає  зброї.

Коли я дивлюся на кістку, це не просто предмет, який я не пов'язую із собою. Це частина людини, яка жила так само, як і я.