Читання Річардсона дало мені привід для роздумів. Яка жахлива різниця між ідеалами бабусь та онучок!... тим часом роль жінок не змінюється. Кларисса, крім церемонних присідань, все ж таки схоже на героїню нових романів. Чи тому, що способи подобатися в чоловікові залежить від моди, від хвилинної думки... а в жінках — вони ґрунтуються на почутті та природі, які вічні.

Самотність! Та ти гадки не маєш, як я жила без тебе перші роки! Найстрашнішим для мене було забути твій запах. Коли йшов дощ, я крадькома вибігала на вулицю, брала жменьку вологої землі і нюхала, щоб згадати ті запахи, так сильно я боялася забути аромат твоєї шкіри.

В очах темно, і завмерла душа ;
Гріх не біда, чутка не хороша.

Бажаю тобі опинитися на небі за півгодини до того, як диявол дізнається про твою смерть.

Безтактних питань немає. Буває лише неадекватна реакція на відповіді.

— Чи можна мені іноді приходити сюди побачитися з вами?
— Це коштуватиме тобі шоколаду. - Бабуся посміхнулася. — Я маю слабкість до шоколаду.
- Ба, у тебе ж діабет!
— Я стара, дівчинко, і в будь-якому разі незабаром від чогось помру. Чому б не померти від шоколаду?

За Лізою пішов сильний цитрусовий аромат.
- Це Ліза. Здається, вона  чомусь радіє.
- Я не тішуся, - парирувала Ліза.
— Мене збив з пантелику твій запах щастя.

Чому все так? Чому так не справедливо? Ось ти мене любив, і я думала, що кохала, а виявилося, що не любила. А тепер все навпаки, я люблю, а він не любить. Або думає, що не любить. Наче мені все це повернулося.

Я хочу, щоб ти був моїм чоловіком, щоб ти піклувався про мене. Я хочу засипати в тебе під крильцем. Хочу, щоб ти читав мені казки на ніч. Хочу зустрічати та проводжати сонце на даху нашого білого, круглого будиночка.

Земне життя пройшовши до половини,
Я заблукала в похмурому лісі.