- О Боже! Якого біса?!
- Попалася!
— Ти спеціально раніше прокинувся і заліз під ліжко, щоб мене налякати?!
— А ще поставив будильник.

- Ніхто нічого не знає. Так, а ти звідки знаєш, що завжди маєш рацію?
- Я не знаю. Але мені важко працювати, знаючи, що я не правий. (Звідки ти знаєш, що ти маєш рацію?
— Я не знаю. Але мені важко діяти, припускаючи протилежне.)

Я не кину тебе через різні уподобання в їжі, книгах чи музиці, але... я можу тебе покинути, якщо ти не будеш мені розповідати про те, що тебе хвилює. Кому потрібні спільні інтереси? Це ж нудно, як правило, банально! Мені подобається бути з тобою. Ти робиш мене краще. І... я сподіваюся, тебе теж. Наші стосунки – незвичайні. І я щаслива, як ніколи.

Біль завжди йде поряд із любов'ю. Неможливо любити і не ділити з коханим його проблеми, його страхи.

У цьому й полягають стосунки — складнощі поділяються на двох.

— Ми можемо згодом поговорити?
[через пару секунд]
- Пізніше вже настало?

— За правилами ти мусиш мене вмовляти...
— А ти за правилами не мусиш мене слухати. Ми обоє прокололися. Давай спочатку... (— Взагалі-то, ти мала мене наздоганяти і просити!
— А ти мусив іти далі. Ми обидва облажалися, давай почнемо спочатку.)

— Як там твоя повія?
— Мило, що спитала. Забавна історія, вона  хотіла стати начальницею лікарні, але зрозуміла, що мати людей у ​​такий спосіб аморально.

— Ненавиджу банкети-репетиції майже так само, як ненавиджу весілля. І єдина причина одружуватися - захищати від хижаків самку людини прямоходячої під час годування груддю. А ці двоє одружуються лише заради того, щоб влаштувати пафосний бенкет і змусити нас відчути себе злиднями. Хоча ми й знаємо, що за кілька років адвокати розпилюватимуть їх«Бентлі».
— Чудовий буде тост.

— Кх-кх.
— Не бачиш, я тебе ігнорую.