…Я надходив за власним розумінням, вирішивши діяти за обставинами, які, здається, останні півгодини почали захоплювати ініціативу, поклавши на лопатки і розум і логічні розрахунки.

Я також ідеаліст. Мені зневажає думка, що я везу тебе на заклання, бо мені не подобається біблійна історія про батька, який вирішив віддати свого сина в жертву Богові. Є в цьому щось протиприродне тому, чого навчає Всевишній.

Атмосфера тривоги розтеклася вулицями, заповзла в будинки, а слідом за нею, на м'яких лапах, слідував ще невидимий, але вже відчувається страх. Окрім цих двох вічних супутників був ще дехто. Але такий примарний, що я не готовий був поручитися, що чув шарудіння плаща і бачив блиск місяця на лезі коси.

Невідомість - хронова штука. Можна ворожити до нескінченності, але зазвичай всі припущення руйнуються прахом, тому що ти все одно не готовий до того, що на тебе чекає.

Бог тільки й робить, що прощає всіх. Не думаєш, що рано чи пізно йому це набридне?

Воювати зі штормом — справа марна і шкідлива, бо вона може знищити, навіть не помітивши.

— Мені здається, за ті п'ятнадцять років, що ми знайомі, якби ми хотіли бути разом, ми були б. Як Шуко і Розі, наприклад. Але ж ти пам'ятаєш, чим закінчилося наше останнє«разом» — через три місяці ми мало не вбили один одного.
— Ну, я ж говорю — кохання.

Я почув крики на вулиці, визирнув униз, побачив постаті зі смолоскипами. Майже десяток намагалися вибити двері в сусідньому будинку, використовуючи для цього дубову лавку.
— Чого вони хочуть?
— Чого зазвичай бажають люди, коли настає беззаконня? Вбити, пограбувати, зламати, підпалити та зґвалтувати. Не доручуся, що саме в такому порядку. Городяни одуріють від крові та вседозволеності і влаштують таке, чого посоромилися б банди ландскнехтів.

— Я планую залишатися в такому настрої доти, доки ти не переберешся через цей чортовий перевал і не опинишся в цивілізації.
— Ну, якщо під цивілізацією ти розумієш війну, що з ланцюгом гасає країною, човгаючи по всіх, хто не встиг від нього ухилитися, то я тебе не розчарую. Скоро ми будемо в цій цивілізації по самі вуха.

Люди, наче пси, що відчули видобуток, забули про заповіді, закони і правила, підкоряючись загальної звіриної волі, одурілі від крові, смерті і вседозволеності, трощили все, що траплялося їм під руку. Виламували двері в лавки та житлові будинки, вбивали тих, хто був не з ними чи не схожий на них. Жадібний ланцюг голодних мурах, готових зжерти і переварити будь-кого, а до ранку, коли безумство схлине і натовп розпадеться на окремих дітей божих, забути про досконале, замолити гріх і переконати себе, та й інших, що це все робили не вони. Що їм довелося так вчинити, щоб не виділятися серед інших
Завтра вони будуть ридати над спотвореними трупами, дивуватися, чому ж раптом помер сусід, відводити поглядивід немовлят із розколотими головами, у потрясенні ходити серед згарищ та зруйнованих будівель. Не розуміти, чому влада вистачає кожного третього, колесує, четвертує і вішає на стовпах.
Адже це не вони. Ніхто з них не хотів нічого такого. Вони готові в цьому присягнути.