Іноді біль є частиною нашого життя. І ми думаємо, що вона буде завжди, адже ми не пам'ятаємо життя без болю. Але одного дня, раптом щось змінюється, виникає якесь дивне, незвичне відчуття. І у такий момент ми розуміємо, що щасливі.
Коли на своїй фотографії ви бачите на задньому плані незнайомця, ви не замислювалися, скільки незнайомих людей мають вашу фотографію?
Якщо в тебе поганий день — не впадай у відчай! У когось він ще гірший!
Ви ніколи не замислювалися над тим, наскільки важливим є наше життя? Чи може одна людина вплинути на весь світ? Наскільки важливими є наші рішення? Я думаю, що важливі і я думаю, що одна людина може змінити життя багатьох на краще або на гірше.
Джордж Бернард Шоу якось сказав: "У житті є дві трагедії: Перша - це втратити пристрасть у своєму серці, друга знову знайти його".
Схоже Шоу кілька разів розбивали серце...
Походу Шоу був тупицею, трагедії бувають, що ж тепер здаватися? Піти? Ні! Коли твоє серце розбите — треба боротися за те, щоб залишитися живим. Так треба! І цей біль і є життя - страх, неспокій, нерозуміння того, що на тебе чекає краще майбутнєі за нього треба боротися...
Шоу мав рацію. Коли ми прагнемо того, що покращить наше життя: гроші, популярність, слава — ми забуваємо про головне. Про прості речі, такі як дружба, сім'я, любов. Про те, що в нас уже є...
Так, втратити пристрасть — це трагедія, але знайти її знову це все, про що ти можеш мріяти... Моя мрія збулася, і якщо це трагедія, то нехай так... нікому її не віддам...
Щастя буває різним. Іноді, коли ти поряд із найкращими друзями. Іноді, коли здійснюється твоя мрія, або коли ти здійснюєш мрію когось. Іноді, коли ти чекаєш нової надії. Бути щасливим - це нормально, адже ніколи не знаєш, яким скороминущим може виявитися це щастя.
— Кажуть, ми залишаємо цей світ такими ж, якими прийшли до нього — голі й самотні.
— То якщо ми залишаємо його ні з чим, у чому вимірюється життя? Вона оцінюється людьми, яких ми любили? — Чи життя просто оцінюється вашими здобутками?
— А що, коли ми терпимо невдачу? Чи ніколи по-справжньому не любили? Що тоді? Чи можемо ми відповідати вимогам?
— Чи ж тихий відчай у житті приведе нас до божевілля?
Чи є у цієї темряви ім'я? Ця жорстокість, ця ненависть, як вона знайшла нас? Вона прокралася в наше життя, чи ми самі знайшли та прийняли її? Що сталося з нами? Ми відправляємо наших дітей у світ, як на війну, сподіваючись на їхнє повернення, але знаючи, що деякі загинуть дорогою. Коли ми збилися зі шляху? Нас огорнули тіні й поглинула темрява... Чи є у цієї темряви ім'я? Може... це твоє ім'я?
Щоправда непереможна. Вір у це. Навіть тоді, коли ця правда болючіша і страшніша, ніж очікував, коли правда гірша за будь-яку брехню.
Скільки потрібно часу, щоб змінити своє життя? Скільки часу потрібно, щоб змінитися самому? 4 років школи достатньо? 1 рік? 8 тижнів? Чи можна змінити життя на місяць? Тиждень чи 1 день? Ми завжди поспішаємо вирости, досягти успіху, досягти успіху, але о 18 годині може все змінити.