Прекрасна країна - кохання,
Країна кохання,
Адже тільки в ній буває щастя.

Навіщо я плачу перед тобою,
І посміхаюся так недоречно?
Невірна країна – кохання
Там кожна людина – зрадник.

— Якби кохання було рівне з обох боків, так сліз би не було. Чи буває це колись?
— Зрідка трапляється. Тільки це якесь кондитерське тістечко виходить, якесь безе.

— Схаменіться! Поверніться! Я вам прощаю! Я все прощаю! Я прощаю вам все!
— Тільки я не прощаю себе!

Немає гіршого від цього сорому, коли доводиться за інших соромитися.

Я кохання шукала і не знайшла. На мене дивилися та дивляться, як на забаву. Ніколи ніхто не намагався зазирнути до мене в душу, ні від кого я не бачила співчуття, не чула теплого, серцевого слова. Адже так жити холодно. Я не винна, я шукала кохання і не знайшла... її немає на світі... нічого й шукати.

— Вони дивляться на вас як на річ...
— Я — річ. Нарешті, слово для мене знайдено.

— Ми люди бідні, нам принижуватись все життя. Так краще принижуватися замолоду, щоб потім пожити по-людськи.
- Ні, не можу; важко, нестерпно важко.
— А легко нічого не дістанеш, все життя й залишишся нічим.
— Знову вдавати, знову брехати!
— І вдавай, і бреши! Щастя не піде по тебе, якщо сама від нього бігаєш.