І цьому все я провину! Страшно

розуму втратити. Легше вмерти.

На мерця дивимося ми з повагою,

Творимо про нього молитви. Смерть дорівнює

Із ним кожного. Але людина, позбавлена

​​розуму, стає не людиною.

Даремно мова йому дана, не править

Словами він, у ньому брата свого

Звір дізнається, він людям у посміянні,

Над ним всяк вільний, бог  його не судить.

В основі всіх людських чеснот лежить глибокий егоїзм.

Писаних романів я не терплю, а до справжніх пристрасних мисливців.

Почуття, пристрасті, все обман.

— Ось і другу дочку проводжу. Бережи її, князю.
— Мамо, ради бога, не турбуйтеся. Я весь Тифліс під ноги вашої дочки кину. Як килим, нехай ходить.