— Ми ж ще друзі?
— Дивлячись, як сильно битимеш.

— Він житиме? А то як же команді та без талісмана.
— Погіршення стану не передбачається. Наномолекулярна функціональність відновлена, клітини асимілюються із собі подібними.
— Вона  створює тканину...
— Якби ми були в моїй лабораторії, така регенерація зайняла б максимум 20 хвилин.
— Ой, ми його губимо. Час смерті?
— Не дочекаєшся, я житиму вічно ; я тепер весь із пластику.

Ми боремося з роботами, а в мене – лук та стріли!

— Та тут цілих сотень три буде...
— Так. Плакав наш фактор раптовості.

- Підкинеш?
- Легко. Чіпляйся, Леголасе.