- Я приїхав у це місто, бажаючи знищити його, а сьогодні... я зрозумів, що хочу захистити його. Як це сталося? Я не герой, Олена. Я не добрий. У мені цього немає.
– А може, є?
- Ні. Ні, це доля мого брата. І твій. І Бонні.
- Кетрін, - сказав він. Він усе ще усміхався.
- Так. - Вона нахилялася ближче.
- Кетрін...
- Так, Дамон?
- Йди до біса.
— Ти ревнуєш, що я була з твоїм братом?
- Вже не ревну. Тільки не тебе, більше не тебе.
Я люблю тебе, Стефане. Ми знову будемо разом. Обіцяю.
Не плутай той факт, що ми не спалили тебе уві сні, з довірою.
Потрібно завжди бути на крок попереду свого ворога.
- Ти надто далеко зайшла, тобі не здається? Олена може прийти будь-якої миті.
– Це найвеселіше, Стефане.
- Ти завжди залишаєшся у виграші! Як це виходить?
— Я не дозволяю коханню стати в мене на шляху.
— Тоді насолоджуйся вічністю на самоті!
Справжнє кохання несправжнє, якщо воно не взаємне.