Ну чому те єдине, що ми не маємо, заважає нам насолоджуватися всім тим, що ми маємо?

Напевно, я вичерпала весь ліміт сліз, відпущений на одного чоловіка.

- Думаю, у нас нічого не вийде. У нас різні погляди: ти хочеш одружитися, а я... я сама не знаю чого хочу.
— Я налякав тебе своїм натиском?
- Ні... Ні. Просто... я приміряла тебе, як нову сукню, і вона не підійшла. Мені шкода. Пробач.
- Не розумію я жінок. Тільки й чуєш: "Хочу заміж, хочу заміж". А як доходить до справи, ви все кажете:«Ні». Що за напасть...

Нехай ми розлучилися, але законів ввічливості ще ніхто не скасовував.

Наче у мене кілька разів перед очима вибухнула бомба: у мене є дівчина – бум! Ми живемо разом – бум! Все інше – твоя фантазія – БУМ!

У Нью-Йорку є така пора, коли ти відчуваєш подих осені задовго до того, як упав перший лист. Повітря стало прозорим, літо залишилося позаду, і одного ночі вперше за довгий час тобі хочеться накритися теплою ковдрою.

Стара перевірена філософія:«Пробач і забудь!»

У той день я задумалася, що таке людські стосунки? Одні відкривають нам нові екзотичні горизонти, інші все життя гріють душу, інші викликають безліч запитань або спричиняють незвідані дали, відводять далеко від відправної точки або повертають на початок. І все-таки найприголомшливіші, найважливіші, найскладніші стосунки – це стосунки із самим собою. І якщо ти зустрінеш того, хто полюбить тебе такою, якою ти любиш себе, то це велике щастя.

Нам не прищепили цієї культури. Я все життя виходила з того, що романтика чи померла, чи вона  фальшива.

Чоловік велить схуднути жінці, тільки коли йому самому похвалитися нічим!