- Далеко-далеко за сосновим бором є маленький садок. Там густа і висока трава, там великі, білі зірки болиголова, і всю ніч співає соловей, а зверху дивиться холодний кришталевий місяць, і тисове дерево простягає свої велетенські руки над сплячими.
— Ви кажете про Саду Смерті?
- Так, Смерті. Смерть має бути прекрасною. Лежати в м'якій темній землі, щоб над головою гойдалися трави, і слухати мовчання! Не знати ні вчора, ні завтра. Забути час, пробачити життя, пізнати спокій. У твоїх силах допомогти мені. Тобі легко відчинити ворота Смерті, бо з тобою Любов, а Любов сильніша за Смерть.