— Ким я для вас?
- Скарбом!

- Я займалася горологією.
— Ну... соромитися тут нічого, кожен заробляє, як може.
- Це наука про час, інститутська дисципліна.
— Нічого страшного, моя мати теж була інституцією.

— Останнє слово Карини Сміт... ТИХО!! Останнє слово Карини Сміт. Панове. Я не відьма, але прощаю вам дурість, невігластво і недоумкуватість. На жаль, мозків у вас менше, ніж у...
— Вибачте! Засудженому до страти належить останнє, не знаю... бажання, чи що?
- Гей, я насправді говорю. Доведеться потерпіти!
- Не можу! Мені ось-ось голову відтнуть, звідси й терміновість.
- А мені шию зламають.
— Знаєш, іноді шиї не ламаються. Але біль просто пекельний!
- Що?!
— Так… Хтось годинами бовтається, очі витріщить, язик назовні…
— Можна закінчити?!
- Не можна! Адже з нас двох нещасніший я.