- Підпустимо ближче, а потім рознесемо їх у тріски!
- Відставити! Ми станемо зручною мішенню!
- Відставити "відставити"!
— Але ж капітан…
— Відставити!
— Але ж там...
— Відставити!
- Армада...
- Відставити!
— Але…
— Заткнись!
- І ром спалений?
— Так, по-перше, це найгірше пійло, яке навіть найвихованіших людей перетворює на тварин. По-друге, такий сигнал буде видно здалеку, англійський флот уже шукає мене!
— Так, але ром за що?
— Я втрачаю її, Джеку. Кожен крок на шляху до батька – це крок від неї.
— Якщо запрєш своє серце на замок, наче її втратиш.
Знаєте це почуття: коли стоїш ось так, на краю урвища — так і тягне стрибнути?... У мене його немає.
— Останнє слово Карини Сміт... ТИХО!! Останнє слово Карини Сміт. Панове. Я не відьма, але прощаю вам дурість, невігластво і недоумкуватість. На жаль, мозків у вас менше, ніж у...
— Вибачте! Засудженому до страти належить останнє, не знаю... бажання, чи що?
- Гей, я насправді говорю. Доведеться потерпіти!
- Не можу! Мені ось-ось голову відтнуть, звідси й терміновість.
- А мені шию зламають.
— Знаєш, іноді шиї не ламаються. Але біль просто пекельний!
- Що?!
— Так… Хтось годинами бовтається, очі витріщить, язик назовні…
— Можна закінчити?!
- Не можна! Адже з нас двох нещасніший я.
— Інтуїція та знання жіночої натури кажуть мені, що ти в роздумах.
— Не думала, що весілля зірветься... Так хочеться заміж.
- Хто кує ці мечі?
- Я кую! І вправляюся у фехтуванні, по три години на день.
— Найкраще знайди собі дівчину!
— Джеку, тобі колись вдавалося на власні очі бачити джерело молодості?
— Вибачте, чи можна повторити питання?
- Ти мене розбестив! Я була зовсім безневинною дівчиною!
— Ти виявила певну вправність під час свого розбещення!
— Навіщо ви прибули до Порт-Рояля, містере Сміт?
— Тільки не бреши!
— Ну, я зізнаюся. Я маю намір реквізувати корабель, набрати людей на Тортузі, щоб робити розбій на потребу моєї чорної душі.
- Я ж сказав - не брехати!
— Здається, він і не бреше.
— Будь це правда, він би нам не сказав.
— Тільки б не знав, що істині ви не повірите.