Дорогий щоденник, кохання змушує робити нас шалені речі. І, можливо, щось із зробленого мною було неправильним, але, можливо... Можливо, я мала рацію щодо деяких речей. Завтра вранці, коли ми прокинемося, світ знову стане іншим.

– Скільки разів ти дозволиш їм завдавати тобі болю?
- Поки не вивчу урок, мам.

- Знімай це, живо!
- Ні.
— Що ти відповіла?
— Я роблю все, щоб догодити кожному, аби бути ідеальною. Ідеальною дочкою, ідеальною сестрою, ученицею. Чи можна хоч щось зробити для себе?

- Ти віриш йому?
- А ти?
- Я вірю тобі, Джагхед.

Зі мною серйозно щось не так. Наче в мені якась темрява, яка часом приголомшує, і я не знаю, звідки вона. Але, гадаю, це через неї я роблю ці шалені речі.

Коли я пішла того вечора, мені хотілося повернутися. Я це майже зробила. Але я знала, що якщо повернуся, залишуся такою ж, і вона вже не зміниться.

Розкіш тривалого спілкування двох людей полягає у можливості вже після того, як зарубцювали рани, нескінченно довго з'ясовувати деякі обставини минулого, що мають першорядне значення, але не до кінця зрозумілі.

Пані та панове, добрий вечір. Спасибі мерові МакКой, що запросила мене виступити з промовою цього історичного дня. 75 років Рівердейла. Але що таке Рівердейл? Адже це люду, правда? Ви, я, наші друзі, наші сусіди. Рівердейл - це Арчі Ендрюс. Кевін Келлер – це Рівердейл. Вероніка Лодж, вона  Рівердейл. Але, знаєте, хто ще Рівердейл? ФП Джонс Якого ми так швидко звинуватили у вбивстві Джейсона Блоссома. Джагхед Джонс - Рівердейл. Це душа Рівердейла. Без нього ми ніколи б не дізналися, що трапилося з Джейсоном і в подяку ми вигнали його. Це звичайні наші діїколи правда стає нестерпною. Правда в тому, що Кліфорд Блоссом – Рівердейл. Рівердейл стоїть на роздоріжжі. Якщо ми не визнаємо реальність того, хто ми є, якщо ми обманюватимемо себе і приховуватимемо секрети, що трапилися з Джейсаном може повторитися. Або, вибач Господи, що й гірше. Рівердейл повинен бути кращим. ми повинні бути кращими.

- Бідолаха Лось... Він гаразд?
- У нього кличка Лось. Він у порядку.

Вона втомилася обіймати подушки, зігріватись лише завдяки ковдрам та переживати романтичні моменти виключно уві сні. Втомилася чекати, щоб день пройшов якнайшвидше і наступило завтра. Сподіватись на те, що кожен наступний день буде краще та простіше. Але так ніколи не виходило. Вона  працювала, оплачувала рахунки і лягала спати, хоч толком і не спала. Кожного ранку вантаж лежав на її плечах, ставав важчим, і щоранку їй хотілося прийти швидше ввечері і вона могла повернутися в ліжко, обійняти їх подушки і закутатися в теплі ковдри.