Тобі все одно доведеться скуштувати гіркоту смертного життя. Від меча або від повільної старості Арагорн помре. І ти не знайдеш втіхи, ніщо не благає біль цієї втрати. Він зустріне смерть, втілюючи велич короля людей, увінчаний славою, яка не згасне до останнього дня існування світу. Але ти, моя дочка, будеш тягти свою частку в темряві та сумнівах, які накриють тебе несподівано як зимові сутінки. Тут ти будеш жити заручена зі своїм горем під покровом дерев, що в'януть, поки світ не зміниться і твоє нескінченно довге життя не згасне.
================================================== ====================
Тобі все одно доведеться випробувати гіркоту смерті. Або від меча, або підточується часом, Арагорн помре. А для тебе не буде втіхи — втіхи, яка полегшить його догляд. Він помре, а образ величі короля людей повстане, що не тьмяніє перед кінцем світу. Але ти, дочко моя, ти продовжуватимеш жити в темряві та гіркоті. Коли спускатиметься ніч, то ти і будеш існувати, пов'язана своїм горем під деревами, що згасають, поки весь світ не зміниться і відпущені тобі роки не будуть спалені вщент...

... часто саме такий хід коліс, що обертають світ: поки великі дивляться в далечінь, слабкі роблять долю з почуття обов'язку. (Але часто саме такий шлях діянь, що змінюють устрій світу: маленькі руки роблять те, що можуть, тоді як очі великих спрямовані до інших місць.)

Бо ніщо не є злим із самого початку.

Дорогою тобі зустрінеться чимало ворогів, інших одразу дізнаєшся, інших — ні, але можеш зустріти і друзів, навіть коли на це буде найменше надії.