- Ось бачите, - сказав він йому, - до чого жінки невдячні: ваша запобігливість анітрохи не зачепила баронесу; невдячні – не те слово, слід було б сказати – божевільні. Але що вдієш! Все, що небезпечно, приваблює; повірте, любий барон, найпростіше - надати їм чинити, як їм заманеться; якщо вони розіб'ють собі голову, їм принаймні доведеться нарікати лише на себе.

— Вас ще не катували?
— Ні, але мене били.
- Цього замало. Потрібно пройти моральні тортури.

Треба зажадати смерті, щоб зрозуміти, як гарне життя.

Що таке диво? Те, чого ми не розуміємо. Що найбажаніше? Те, що недосяжно.

— Невже світ населений лише тиграми та крокодилами?
— Так, але тільки двоногі тигри і крокодили куди небезпечніші за всіх інших.

Ось ще уста, які говорять одне, тим часом як серце думає інше.

Ніколи не буваєш у розрахунку з тими, хто нам допоміг.

- Інакше кажучи, він хоче мене вбити.
- Так. Він присягнув честю.
- Своєю честю? Ну, тоді мені нічого боятися.

Сьогоднішні друзі – завтрашні вороги.

Щастя схоже на казкові палаци, двері яких стережуть дракони. Потрібно боротися, щоб опанувати їх.