— Якщо вас будуть захоплювати спокуси, міс Ейр, згадайте про ваше сумління. Борошна совісті здатні отруїти життя.
— Кажуть, сер, каяття зцілює.
— Від них каяття не зцілює. Зцілити може лише друге народження. А якщо мені назавжди відмовлено в щастя, я маю право шукати в житті хоч якихось радощів, і я не втрачу жодної з них, чого б мені це не коштувало.
— Тоді ви падатимете все нижче, сер.
- Можливо. Але чому ж, якщо ці радості чисті та солодкі? І я отримаю їх такими ж чистими та солодкими, як дикий мед, який бджоли збирають із вересу?
— Бджоли жалять, а дикий мед гіркий, сер.

Страшіть жалю.... Жаль отруюють життя.

Ви дуже збентежені, міс Ейр, і хоча вас не можна назвати гарненькою, так само як мене не можна назвати красенем, збентеження вам іде; крім того, воно відволікає ваш погляд від моєї фізіономії та змушує вас розглядати квіти на килимі.

—... я не маю  жодного бажання говорити дурниці.
— Якби навіть ви їх і сказали, то так спокійно і важливо, що я вважав би їх за розумні думки.