У психіатра:
— Розкажіть, як ви почуваєтеся.
- Все нормально. Якщо лише невелика депресія.
- Ясно. Чим це спричинено?
— Напевно тим, що я почав Апокаліпсис.
- Апокаліпсис? Ви вважаєте, що його почали?
— Так, розумієте, я вбив демона, Ліліт, і випадково випустив Люцифера з пекла. Тепер він усім заправляє, а ми хочемо його примружити.
- Хто це ми?
- Я і мій брат. І ще один янгол.
— Ви маєте на увазі янголятко? На плечі?
- Ні, нашого звуть Кастіель, у плащику такий.
До розмови вмикається Дін:
— Ну, ви зрозуміли. Хлопець уже якийсь місяць сам не свій. Але Апокаліпсис влаштував не він.
- Не він?
- Ні. Просто був ще один демон Рубі. Вона  підсадила його на демонську кров. Він знатно до неї присмоктався. Мій брат не хотів зла. Він просто був... під кайфом. Січете? Підлікуйте його якнайшвидше, а то нам треба монстрів по всій країні ловити.

- Ліз, я не можу втягувати вас у це лайно.
- Ти про свою роботу?
— Я про своє життя.

- І цей хлопець вершить наші долі?
— Нічого не вершить, він рупор. Провідник натхненної звістки.
- Вести. Доброї звістки. Це що ж, Новий Заповіт?
— Колись ці книги стануть відомі, як Євангеліє від Вінчестерів.
- Ти нас розігруєш!

— Якого біса, ти тут?
- Виписав себе сам.
- Ти з глузду з'їхав?!
— Не вмирати ж у лікарні, де навіть сестрички так собі.

- Чуєш, герой, тобі треба відіспатися. Я попрацюю, а ти знайди мотель і поспи. Добре?
- Що б я не робив, Дін, Глюцифер не затикається.
- Навіть зараз?
- Так, зараз він співає "Сходи в небо ".
- Класна пісня.
— Але не вп'ятдесяте поспіль.

Життя - лайно, бери лопату, соплі може кожен пускати.

— Дін... ти мене...
— І ти мене...
— Хлопці, може, поїдемо, га? А то я зараз розривуся!

— Ти собі не віриш?
- Ні в якому разі.
— Ось цап.

- Він співає серцем.
— Скоріше він співає шевелюрою...

— Ну, давай, пішли!
- Дін, я не пролізу.
— Вперше таке кажеш? [усміхається]
-... сказав чувак, який ходить у дитячій білизні.
- Гаразд, уел!