— Сім'я — це все, що ми мали і що маємо.
— Виходить, у нас нічого немає.

— Касе, це справді ти?
- Ні. Ти ж... ти ж мертвий.
- Так був. Але потім я викохав стародавнє космічне щось настільки, що він відправив мене назад.

— Їм потрібно зовсім небагато. Лише трохи підштовхнути. Ох, Америко, ти тільки й можеш жерти до відвалу. Споживати, споживати. Рой сарани в брюках, що облягають. І вам не судилося насититися, бо голод мучить не тільки ваші тлінні тіла, а й ваші душі.
- Зворушлива історія, ось тільки не про мене.
- Так. Я помітив. А ти не ставив собі питання, чому ти не схильний до мого впливу?
— Ну, хотілося б вірити, що це завдяки моїй залізній волі.
- У тебе всередині лише безпросвітна пітьма. Там порожнеча, Дін. І ти не можеш нічим її заповнити, ні їжею, ні випивкою. Не навіть сексом.
- Пішов ти в дупу!
— Можеш скільки завгодно гострити, блазнювати, брехати братові і собі, але мене не обдуриш. Я бачу тебе наскрізь, Діне. Я чудово бачу, що ти зламаний... втратив надію. Ти розумієш, що тобі не перемогти, але все одно рвешся в бій. Продовжуєш борсатися за інерцією. Ти не голодний, Дін, бо всередині ти вже мертвий.

- Демони - зло!
— А люди всі суцільно пупсики!

— Коли я сказав батькові, що мене налякала істота в моїй шафі, він дав мені пістолет 45 калібру.
— А що він мав зробити?
- Мені було 9 років. Він міг просто сказати "Не бійся темряви".
— Жартуєш? Її треба боятися!

- Ти впевнений?
- Досить таки.
— Дін, у нашій ситуації«досить-таки» мене не влаштовує.
— Досить-таки!

- Думаєш, ти клоун?
- Думаю, я диво. (- Думаєш, ти клоун?
- Думаю, я принадність.)

- І?
- І що?
— Це круто виглядало? Як у кіно?
- Ти нагрудив у штани!
- Ну звісно! Коли тебе збиває машина, то не до самоконтролю.

Сем [сидячи на підлозі і поклавши руки на спіритичну дошку] : Дін? Діне, ти тут?
Дін [сідаючи навпроти] : Господи, почуваюся, ніби на піжамній вечірці.

— Не засмучуй нас. Побачу тебе знову...
— Уб'ю, знаю, я теж люблю тебе.