Я неповторний! Я Бетмен!

Охоче ​​вірю, тільки локшину з вух зніму!

- Вибач.
- За що?
— За те, що викинув тебе з бункера. За це, ем... і за те, що не сказав про Сема.
— Ти думав, що його життя поставлене на кін.
— Так, мене обдурили.
— Я думав, що рятую Рай. Мене теж обдурили.
— Так, кажеш, ми з тобою пара гальмованих недоумків?
— Я віддаю перевагу слову«довірливі».

- Я був там не чотири місяці.
- Що?
— Це тут чотири, а там час триває зовсім інакше. Чотири місяці йдуть за сорок років.
— О, Боже!..
— Вони мене різали і рвали так, що живе місце не залишалося... Але я ставав єдиним цілим. Як за помахом чарівної палички, щоб почати знову. А наприкінці дня, наприкінці кожного пекла дня, Аластар приходив до мене. Щодня... І пропонував вихід. Він пропонував мені угоду. Мої тортури припиняться, якщо я сам стану катом. І щодня я посилав його. Щодня я згадував світло сонця... Цілих тридцять років... Але потім я зламався, Семмі. Я не зміг... І дав свою згоду. Вибач, Господи, я сам став драти їх на шматки! Я втратив рахунок цим... Цим... нещасним...
— Дін, але ж ти протримався цілих тридцять років, хто б ти не був...
— Ця пам'ять... Вона  завжди зі мною. Якби я міг не відчувати, Семмі! Якби міг послати всі почуття до біса!

— Ви знаєте, що його старший брат Дін помер і був убивцею?
— Ах так, Діне, паршива вівця... але красень!

— Ти збирався полювати? Зі мною?
- Я дуже люблю комедії про напарників.

— Зважись дожити до кінця тижня. Усміхайся тому, що живий, і це головне. Потім повторюй це наступного тижня.
— Значить, прикидатись?
— Я називаю це професіоналізмом. Зроби це правильно, з усмішкою, або не роби взагалі.

— Примари не можуть з'являтися у певні години дня.
— Так, фрики з'являються лише ночами.

— Але якщо ти знаєш, що є зло, то чому не повірити в добро?
— Я бачу, що зло робить із добром.

— Отже, ви мій мозкоправ? Ось уже мені пощастило.
— А ви мій параноїдальний шизофренік, який страждає на нарцисизм і релігійний психоз... звезло мені.