- Тепер ти - доросла людина, і я неймовірно пишаюся тобою. Я тільки сподівався, що, зрештою, ти знайшов би нормальне, мирне життя, сім'ю.
- У мене є сім'я.

— Гаразд, любий, ми тільки приберемо цей грим із твого обличчя.
- Що? Який грим? У мене немає  гри... Ебічна сила! Я розмальована повія!

- Ти виставляєш Місяць?!
— Так, пекло зажадало на неї свої права. По-твоєму, хлопець на ім'я Базз міг полетіти в космос, не здійснивши угоди?

- Ми - люди. А коли людям щось дуже треба, вони брешуть.
- Чому?
— Наприклад, так можна стати президентом.

— А чи можна мені ще пива?
— Ні, тільки кави, п'яничка.
— А кави з лікерчиком?

- Професор Ренфілд? ФБР.
- Просто Донателло. Мене назвали на його честь.
— На честь … Черепашки-ніндзя?
— На честь … Скульптора доби відродження.

— Навіщо ти впала? Чому захотіла бути однією з нас?
- Ти це не всерйоз.
- Ні? Купа жалюгідних виродків, розгублених, зляканих, тільки й думок - пожерти та на сортир.
- Не знаю. Є ще відданість, вміння прощати, любов.
- Біль.
- Шоколадний торт.
- Почуття провини.
- Секс.
- Так, тут твоя взяла.

— Є якісь припущення?
– Якщо чесно, у мене ціла теорія …
– Давай, пали.
— Я тут подумав про казки...
— Яка чарівність! І часто ти про них думаєш?

— Знаєш що, старий, я вже ситий по горло твоїми замашками камікадзе.
- Який нафіг камікадзе? Я – ніндзя!

- Вогонь - єдиний засіб?
- Так.
- Клас! Витягнути дитину на галявину та підсмажити. Сусіди аплодуватимуть. Точно.