— Я просто хочу померти хоч із невеликою гідністю.
- Так не буває! Наші тіла ламаються, іноді, коли нам дев'яносто, іноді до народження, і це завжди трапляється, і в цьому немає жодної гідності. Мені все одно, чи можете ви ходити, бачити, витирати власну дупу. Хвороба завжди огидна! Завжди! Ви можете жити з гідністю, але ви не можете померти з ним.
— Велике вам спасибі! Я повинна Вам подарувати подарунок або щось...
— Іноді найкращий подарунок — це якщо я Вас ніколи не бачитиму знову.
- Ви доктор Хаус, правда?
— Боже, невже ви мій колишній хлопець?
Життя - це біль. Я щоранку прокидаюся з болем, ходжу на роботу з болем! Сказати, скільки разів мені хотілося послати все до дідька, звести рахунки з життям?
Слухай, твій здоровий глузд тут не котить. Тому наступного разу скористайся моїм.
Ось найбільша трагедія життя — щось завжди змінюється.
- Як би там не було, у нього кульове поранення, просто до речі.
- У нього стріляли?
— Ні, хтось кинув у нього кулею.
— Ти знаєш, чому ти чорний?
— Бо сонечко любить мене більше за Вас.