Коли вільно крила я розправив,
Тим вище понесло мене хвилею,
Чим ширше віяв вітер наді мною.
Так, дол знехтувавши, я вгору політ направив.
Дедалів син  себе не знеславив
Падінням; мчуся я тією самою висотою!
Нехай упаду, як він: кінець інший
Не потрібний мені, — чи не я відвагу славив?
Але голос серця чую у висоті:
«Куди, безумець, мчимо ми? На
нас принесе в розплату лише страждання...»
А я«З небес не страшно падати мені!
Лічу крізь хмари і помру спокійно,
Раз смертю рок вінчає шляхгідний...»