— Запитання... Ти помреш за мене?
- Так.
- Занадто просто. Чи будеш ти жити для мене?
- Так.
— Обережно, ніколи не вимовляй цієї клятви, не подумавши. Пристрасть призводить до поступок, а поступки до підпорядкування. Ти хочеш цього?
- Хочу.
- Скажи це. Скажи це. Скажи це. Проси, проси, проси...
- Прошу.
— О боже мій, як ти... яка ти гарна.

- Ти чого замовиш?
- Малий подарунковий набір оптиміста, - я плюхнувся на стілець. – Мотузку, мило та табуретку.

— Цій пташці, хано. Що ж, дитино, тільки ти і я.
- Я готова.

- Відмотаємо час на рік тому. Ці копи та прокурори тоді не перебігали вам дорогу. А тепер? В чому справа? У вас у всіх яйця відвалилися? А? Такі, як я...
— Чокнуті!
— Люди на зразок мене... Слухайте, я знаю, чому ви проводите свої«заняття з групової терапії» лише за денного світла. Я знаю, чому ви боїтеся виходити вночі. Бетмен. Бетмен показав Готему ваше справжнє обличчя, на жаль. Дент - це лише початок. І щодо цього... телевізійного, так би мовити, плану... Бетмен не має  юрисдикції. Він знайде його і розчавить, як качан. Я з одного погляду бачу стукачів і...
— Що ти пропонуєш?
- Все дуже просто. Ми вб'ємо Бетмена.

Я вірю, що те, що тебе не вбиває, робить тебе… дивнішим!

Шаленство як гравітація — треба лише підштовхнути.

Люди, їхні принципи, їх кодекс — лише слова, забуті за першої небезпеки. Вони такі, які світ дозволяє їм бути. Я покажу тобі, коли погано ці цивілізовані люди зжеруть один одного. У цей останній момент проявляється сама сутність людини.

Якщо вмієш щось, не роби цього безкоштовно.

Я не хочу тебе вбивати! Що я без тебе робитиму? Знову обкрадати мафію? Ні, ні. Ні. Ні, ти... доповнюєш мене.

Для них ти просто псих, як я. Зараз ти їм потрібен, а набриднеш - вони тебе викинуть, як прокаженого. Їх принципи, їх кодекс — лише слова, забуті за першої небезпеки. Вони такі, якими світ дозволяє їм бути.