- Куди, міс?
- До зірок!

Не знаю як ти, а я... А я збираюся... Я неодмінно надішлю листа в компанію«White Star», і висловлю своє невдоволення!

- Ти не подарунок. Ти зіпсована, розпещена соплячка. Але при цьому ти чудова, прекрасна, приголомшлива дівчина, яку я тільки зустрічав. Дай мені сказати. Я не ідіот. Я знаю, як улаштований світ. У мене десять баксів у кишені, і я нічого тобі не можу дати, я це розумію. Але пам'ятаєш — стрибнеш ти і я за тобою... Я не піду, доки не побачу, що в тебе все добре. І тоді я піду.
- Все добре. І буде добре. Правда.
- Я тобі не вірю. Тебе впіймали, Розо, і ти загинеш, якщо не вирвешся. Не відразу, звичайно, адже ти сильна, але одного разу той вогник, що мене зачарував, цей вогник згасне.
- Ти не можеш мене врятувати, Джеку.
- Ні… Це можеш зробити лише ти.

— А ти добре брешеш.
— Майже так, як і ти... Адже ніякої домовленості не було?
- Ні, була. Я завжди перемагаю, Джеку. Так чи інакше...

Все, що мені потрібно, у мене є: повітря, щоб дихати, та папка з аркушами паперу. Я люблю прокидатися вранці, не знаючи, що на мене чекає, з ким я зустрінуся і де я опинюся потім. Ще недавно я ночував під мостом, а сьогодні я тут, пливу на чудовому судні, п'ю шампанське у вишуканому суспільстві... Життя — це дар і це треба цінувати, неможливо вгадати, що буде з тобою завтра. Життя потрібно приймати таким, яким воно  є. Важливий кожен прожитий день.

— Холодна вода, як та, що внизу, сотнями гострих кинджалів пронизує твоє тіло. Ти не можеш дихати, не можеш думати - все заповнює пекучий біль. Тому я не надто хочу стрибати з тобою, але мабуть нічого не поробиш. Дуже сподіваюся, що ти передумаєш і стрибати не доведеться.
- Ти божевільний!
— Усі так кажуть, але за всієї поваги, за бортом зараз не я стою.

— Рано чи пізно той вогник, який привабив мене в тобі, скоро згасне.
— Ти не можеш мене врятувати, Джеку!
— Врятувати себе можеш лише ти сама.