— Що, важко постаратися?

— Так! Помру ще у розквіті років.

Лендону Картеру потрібна моя допомога? Добре, я помолюся.

- Знову?!
- Знову.

— Ти й далі мене відвідуватимеш? — спитала вона. — Навіть потім, коли...
— Я приходитиму, поки тобі хочеться мене бачити.

— Не думай, що ти знаєш мене... Добре?
- Але я знаю. Я знаю. Ми ходимо з тобою в одну школу з дитячого садка. Тебе звуть Джеймі Салліван. Обідаєш за сьомим столом. Там сидять чи то знедолені, чи то схильні, чи то самовіддані. У тебе лише одна кофта. При ходьбі ти дивишся під ноги. Так, мало не забув, як розвага ти займаєшся з юними зореточками. Ну і як?
— Дуже передбачувано. Все це мені вже казали.
- І тобі абсолютно все одно?
- Звичайно.

Знаєш, я думала в тобі щось є, щось хороше. Виявляється, мені здалося!

— Якщо Бог  існує, що не дасть тобі нову кофту?
- Зайнятий пошуком твоїх мізків!

Ти був посланий мені, бо я хвора... Ти мій ангел.

Добре, але тільки за однієї умови... Пообіцяй, що ти в мене не закохаєшся...