Жарти про смерть – мій спосіб адаптуватись до світу.

Ось дещо про страх. Він є завжди. Страх невідомості. Страх бути в цей момент одному. Страх, що твої найближчі – монстри. Страх, що як тільки ти знищиш одного, з'явиться інший монстр, щоб зайняти його місце. Страх, що ще одна чудовиська чекає наприкінці темного коридору.

Чи вірите ви в порядок чи хаос, результат все одно один. Ми або контролюємо своє життя, або тільки так думаємо.

У будні з 08.25 до 15.10 ми дотримуємося строго режиму. У нашому житті все контролюється, але потім трапляється щось подібне до вбивства Джейсона Блоссома, і ти усвідомлюєш, що контролю не існує. Є лише хаос. Тим не менш, деякі з нас прагнуть нав'язати та підтримувати порядок у світі, який по суті безладний. Це факт, який незабаром підтвердиться. Непередбачуваним способом.

- Ти віриш йому?
- А ти?
- Я вірю тобі, Джагхед.

Надія – слово, яке зачіпає за живе, але при цьому підступне. Ми дуже хотіли, щоб убивцю Джейсона зловили, щоб наше місто, наш будинок знову став безпечним. Але з кожним минулим днем ​​наші надії тьмяніли дедалі більше. Є один побитий вислів –«Темніше за все перед світанком». Але часом... попереду лише темрява.

– Війна – це пекло, Джаг.
- Ні, Арчі. Пекло – це інші люди.

Винний, безневинний. Добро, зло. Життя, смерть. Як тіні згущуються над Рівердейлом. Кордони, що поділяють ці протилежності, розмиваються та спотворюються.

- Бідолаха Лось... Він гаразд?
- У нього кличка Лось. Він у порядку.

Що робить будинок  будинком? Сімейне тепло? Якась ідеалізована вигадана ТВ-версія Американської мрії? Любов і прийняття? Або звичайна безпека? Чи нічого з цього? Місце, де було вбито капітана футбольної команди. Або, може, це просто давно забута комора під сходами, де тільки ти, миші та павуки, наче у фільмі Уеса Крейвена.