– У мене ідея краща.
– Яка?
– Я ігноруватиму цю стерву. Побачимося.
- І в чому сенс?
- Якщо Кетрін зрозуміє, що її ігнорують, вона  розлютується і зробить наступний крок.
– Ага. І що потім?
- Заколимо її, звернемо голову. Якось так. Подивимося.

- Анна забрала Олену!
— Так, я зрозумів це, прослухавши 600 повідомлень на автовідповідачі.

Я що, потрапив до паралельного світу, де зі Стефаном весело?

— Ти маєш рацію, що борешся... З почуттями, які до неї відчуваєш.
- І чому ж?
— Бо якщо ми хочемо вижити, ми не повинні переживати ні про кого.
— Через уподобання можна загинути.
— Тож зараз слушний час, щоб припинити звертати увагу на емоції.

Справа в тому, що я закоханий у неї. І це зводить з розуму. Я не контролюю це.

— Мере, що ви тут робите?
- Деймон? А ти як тут?
— Я вампір… а у вас якась відмазка, ні, правда?

Якщо ти прокинешся вампіром, я сам заколю тебе. Тож не варто. Адже я не зможу змиритися з тим, що ти ненавидітимеш мене вічно!

Я тебе не заслуговую, але мій брат заслуговує… Боже, як би я хотів, щоб тобі не довелося цього забувати… Але ти все забудеш!

— Я хочу вибачитися за те, що інші вампіри зробили зі Стефаном, за викрадення, за тортури... Цього не мало статися.
— Ви там грали в Будинок-2 з половиною вампірів із гробниці, причому реально розлютованих. І що, ви думали, мало статися?

— Я народилася 1450 року, мені 560 років.
- Ех, шкода, що ти не пляшка вина.