— А така емоція, як розчарування вам знайома? - спитав він.
- Розчарування... Ще б пак! Я все життя тільки й роблю, що розчаровуюсь.

— У тому й річ, — сказав Горбовський. — Тому я тут і сиджу. Ви питаєте, чого я боюсь. Я не боюсь завдань, які ставить перед собою людство, я боюсь завдань, які може поставити перед нами хтось інший. Це тільки так говориться, що людина всемогутня, тому що, бачите, у неї розум. Людина — найніжніша, найтрепетніша істота, її так легко образити, розчарувати, морально вбити. У нього ж не лише розум. У нього так звана душа. І те, що добре і легко для розуму, може виявитися фатальним для душі. А я не хочу, щоб все людство— за винятком деяких дурних — червоніло б і мучилося докорами сумління, або страждало від своєї неповноцінності і від свідомості своєї безпорадності, коли перед ним встануть завдання, які воно навіть і не ставило. Я вже все це пережив у фантазії і нікому не забажаю. А ось тепер сиджу і чекаю.
- Дуже зворушливо, - сказав Турнен. — І зовсім безглуздо.